Дівчина самотньо і приречено стояла на бордюрі біля.

Дівчина самотньо і приречено стояла на бордюрі біля під’їзду гуртожитку, допитливо вдивляючись в проходять, і коли ми наблизилися, oна стрімголов кинулася нам назустріч.
– Віталік? – заглядаючи мені в очі, з надією запитала вона, чимось нагадавши маленький песик, що втратила господаря.
– Ні ні! Серьога! – запевнив я про всяк випадок.
Друга, який в цьому гуртожитку проживав, і до якого я йшов в гості, вона не запитала. Тільки ковзнула по ньому скороминущим поглядом, що не виражає ніякого інтересу.
– Чого це вона? – поцікавився я, коли за нами зачинилися двері общаги.
– Віталіка шукає.
– А що – в обличчя не пам’ятає?
– П’яна була, коли її сюди привезли вночі, п’яною під ранок і відвезли, а почуття неабиякі, мабуть, залишилися. Третій день приходить і чергує.

Місцевих вже всіх запам’ятала, тепер тільки новачків опитує, – пояснив дружбан.
– А Віталік-то де?
– Віталік? – друган чомусь зробив паузу. – Хто ж тепер дізнається, який він – цей Віталік? Ми й самі не пам’ятаємо, хто їй так представився …