Джонні Депп і мерці
Заточений на Летючого Голландця Уїлл Тернер (Орландо Блум) борознить моря, майже змирившись з прокляттям, що не дозволяє спуститися на берег. В цей час заходів зі звільнення батька робить його невідомо коли прижитого син-недоук Генрі (Брендон Туейтс), що надійшов для цього на государеву службу у флот.
У капітана Джека Горобця (Джонні Депп) все традиційно так собі. Команда пішла, пограбування банку пішло не за планом, сам він опинився за гратами.
Але в сусідній камері, на щастя, нудилися дівчина-астроном Карина (Кая Скоделаріо), яка знає, як і де знайти Тризуб Посейдона, здатний звільнити Уілла від прокляття, а значить, нова команда героїв вирушає в дорогу, прихопивши для вірності захандріл капітана Барбосу (Джеффрі Раш). Тим часом з багаторічного полону в Бермудському трикутнику (або трикутнику диявола, як його тут називають) випливає напіврозклався флот колишнього грози морів капітана Салазара (Хав’єр Бардем), якому для повернення до життя теж необхідний горезвісний Тризуб.
Попередній фільм франшизи ( «На дивних берегах») отримав відмінну касу, але неоднозначну критику, і п’ятий фільм постійний продюсер франшизи Джеррі Брукхаймер вирішив зробити, як то кажуть, «як при бабусі».
Механіка тут більш-менш повторює оригінальну трилогію, літніх героїв замінили на молодих, придумали новий, вже зовсім забубенной артефакт, Джек Воробей – на місці. Тобто, вибачте, капітан Джек Воробей, звичайно.
Ті, хто полюбив свого часу оригінал, будуть в майже гарантованому захваті.
Тут є пара ефектних трюків (кращий – з застрягла в гільйотині головою Джонні Деппа), трохи сентиментів, а також жарти про слово «інститутка» і ж * пу (тобто, ще раз вибачте, «корму»). Постановкою цього разу займалися відразу два режисери – автори «Кон-Тікі» і серіалу «Марко Поло», норвежці Хоакін Роннінг і Еспен Сандберг, але це насправді не так важливо. Взяті вони були Брукхаймером насамперед через здатність красиво знімати моря і океани, а ось особистого авторського почерку тут немає і в помині. Та й, загалом, не треба.
Брукхаймеру і його команді вдалося в четвертий раз увійти в той же водойму – завдання непросте, і її рішення викликає відоме повагу. Інша справа, що за час шляху команда першого фільму неабияк підросла, і часом ця дуже дорога і майстерна постановка починає нагадувати щось на зразок «Карнавальної ночі – 2».
У франшизі завжди був високий градус ідіотизму, але в поєднанні із загальною бадьорістю він давав поєднання скоріше позитивно – лихі і придуркуватий. Тепер же, незважаючи на технологічність, раз у раз ловиш себе на тому, що нинішні
«Мерці» нагадують щось середнє між «Старими піснями про головне» і пізнім Пєлєвіним, з якого при цьому видалили взагалі будь-який сенс.
Архетипи, на яких будувалися взаємини персонажів, начебто працюють, але крізь маски все частіше проступає зрозуміла людська втома. І якщо Джеффрі Раш вміє її приховувати, а Орландо Блума просто мало показують, то Хав’єр Бардем, раптом влучив у фентезійний блокбастер на вильоті п’ятого десятка, чомусь періодично нагадує не грозу морів, а гальванізованого Леоніда Ілліча Брежнєва.
Найбільше в цій ситуації шкода, звичайно, Джонні Деппа, який тягне роль, яка вивела його в перший зоряний ешелон, ні з роздратуванням навіть, а з тужливої покірністю.
Власне, ця гримаса – саме живе, що є в нових «Піратах», від неї по-справжньому може затиснути серце, оскільки картині не уникнути шалених зборів, а значить, і продовження, від якого Депп навряд чи відмовиться, враховуючи фінансові проблеми з- за розлучення. Залишається тільки підвищувати гонорар та міркувати, кого ще з героїв свого дитинства покликати на камео. На зміну Кіту Річардса, що з’явився в минулому фільмі, в новій картині прийшов Пол Маккартні. Хочеться вірити, що до Боба Ділана, наприклад, справа все-таки не дійде.
