Лікування геморагічної лихоманки – тільки в стаціонарі

Лікування геморагічної лихоманки вимагає індивідуального підходу. Комплексна терапія призначається з урахуванням виду захворювання, особливостей його перебігу і загального стану організму хворого. Незалежно від тяжкості захворювання лікування проводиться тільки в умовах стаціонару.

Як ставиться діагноз геморагічної лихоманки

Діагностика геморагічної лихоманки включає в себе розпитування та огляд хворого лікарем і дані додаткових досліджень. Велике значення мають відомості про перебування в неблагополучних по епідеміологічну обстановку районах, укуси кліщів, контакти з тваринами. Для підтвердження діагнозу проводяться лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові – для геморагічної лихоманки характерно зменшення числа лейкоцитів (лейкопенія) і тромбоцитів (тромбоцитопенія);
• загальний аналіз сечі – для всіх видів геморагічної лихоманки характерне ураження нирок, але особливо вираженими вони бувають при геморагічної лихоманки з нирковим синдромом Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом – інфекція, яка передається гр (ГГНС); в сечі з’являються кров і велика кількість білка;
• біохімічний аналіз крові і сечі – за допомогою цього аналізу можна виявити порушення функції нирок і печінки;
• аналіз крові на згортання – виявляються порушення згортання крові;
• дослідження крові методом ПЛР – дозволяє виявити наявність в організмі збудників інфекції;
• імуноферментний аналіз крові (ІФА) – дозволяє виявити наявність в крові антитіл до певних збудників інфекції;
• вірусологічні дослідження – з великою вірогідністю виявляють збудників інфекції, їх вид і серотип.

Як лікують геморагічні лихоманки

При підозрі на геморагічну лихоманку хворого обов’язково госпіталізують. Необхідна найбільш рання госпіталізація – на початку гарячкового періоду, тобто, в перші три дні захворювання. До тих пір, поки не встановлено вид геморагічної лихоманки, хворий повинен бути ізольований. З усіх що зустрічаються на території нашої країни геморагічних лихоманок від людини до людини передається тільки геморагічна лихоманка. Хворі з ГГНС і омської геморагічної лихоманки не заразні.

У гострий період при дуже тяжкому перебігу захворювання хворому призначають постільний режим і парентеральне харчування (живильні розчини вводяться внутрішньовенно крапельно). Коли стан хворого поліпшується, призначається повноцінна дієта з обмеженням м’ясних страв, але без обмеження рідини і кухонної солі.

При важких формах і ускладненнях призначають стіл №1 – механічно і хімічно щадна їжа. При олигоанурии виключаються продукти багаті білком (м’ясо, риба, бобові) і калієм (овочі, фрукти). У період поліурії, навпаки, ці продукти необхідні. Постільний режим повинен зберігатися протягом всього гострого періоду захворювання.

Медикаментозне лікування геморагічної лихоманки призначається на підставі аналізу стану хворого. Для цього проводиться моніторинг артеріального тиску (АТ), водно-електролітних порушень, показників біохімії крові, кількісних і якісних досліджень сечі, загального аналізу крові.

При вираженій інтоксикації проводиться дезінтоксикаційна терапія: внутрішньовенно крапельно вводять розчини глюкози Глюкоза: джерело енергії, фізрозчин, кровозамінники, вітаміни С і групи В, антигістамінні засоби. Якщо у хворого різко падає АТ, розвиваються шок або колапс, призначають глюкокортикоїдних гормони, препарати, що підтримують серцево-судинну діяльність.

У олігоануріческой період, коли у хворого практично не виділяється сеча, призначають сечогінні (наприклад, лазикс), для попередження ацидозу проводять промивання шлунка 2% содовим розчином. При сильних болях в попереку і животі призначають такі препарати, як Дроперидол і Фентанил.

При наростаючою ниркової недостатності Ниркова недостатність – коли лікування життєво необхідно проводять гемодіаліз Гемодіаліз: штучна нирка. Якщо виникає загроза розвитку ДВЗ-синдрому, призначають антикоагулянти (наприклад, гепарин). При загрозі розвитку бактеріальних ускладнень призначають антибактеріальну терапію.

Етіотропне лікування геморагічної лихоманки направлено на придушення життєдіяльності вірусів – збудників інфекції.

З цією метою призначають такі противірусні препарати, як Рибавирин і Рібаміділ. Іноді сприятливий вплив робить специфічний імуноглобулін, але останнім часом фахівці застосовують його все рідше через те, що ефективність імунотерапії викликає сумнів.

В даний час поводятся випробування нових противірусних препаратів, розробляються нові методики лікування різних видів геморагічних лихоманок. Можливо, вже в найближчому майбутньому лікування геморагічної лихоманки буде не такою вже складною справою.