Років зо три тому, влітку, їздили ми в одну село за.
Років зо три тому, влітку, їздили ми в одну село по роботі.
В одному місці до дороги примикала озеро, прям до асфальту. Метрів десять смуга. Єдиний п’ятачок, вільний від очерету, на березі займав дід, який сидів на дерев’яному ящику і гіпнотизувати поплавок. Вудки у нас були з собою і ми вирішили на зворотній дорозі покидати в тому місці.
Змотатися в село, повернулися. Якби не з’явилася сигарета в губах діда, можна було б подумати, що він спить. Привіталися, заговорили про клюванні (як завжди клювало вчора, завтра і на тому березі), стрельнули пару черевиків.
У той же момент на стирчить з води корчі намалювалася ворона, завзято каркнув (зараз думаю, що вона нас привітала). Ми цикнув в її сторону "у-у, дармоїдкою" і стали шукати, чим би в неї запустити.
"Даремно ви, це Глашка. Чи не дармоїдкою вона, у неї хобі таке чи що, за рибалками зальотні спостерігати" – сказав дід. Бачачи наше здивування, дід продовжив: "Я в цьому місці регулярно рибалю. І ви далеко не перші, хто тут зупиняється, змочити снасті. І Глашка відразу з’являється, чує, чи що. А місце самі бачите яке, тільки з дороги закидати.
Благо, машини не часто їздять. А у всіх рибалок і темперамент різний, і досвід. Як смикне який торопига при клюванні від душі і все, снасть з рибою там і висить (прям над нами знаходився проліт низьковольтної леп, на проводах якої висіло десятка два обірваних снастей, що красувалася різними поплавками). Тут-то Глашка і зриває рибку у висячому положенні, ласощі безхазяйне вже. І відлітає відразу. Ви ж вдруге так не будете смикати. Ось і зараз вона очікує на першу клювання у вас".
Все півгодини, що ми там були, ворона мовчки стрибала по корчі. Але поплавці залишалися без руху, черв’яків ніхто не надкушував. Побачивши, що ми змотуємо вудки, ворона каркнула і полетіла по своїх справах. А ми поїхали за своїми, подякувавши діда за черв’яків і розповідь.
