Загинув на мінному полі … Як я шукав могилу діда

Про єдиному брата моєї бабусі, Олександрі Шатілова, я знав небагато. В першу чергу тому, що і вона сама його погано пам’ятала – він пішов в армію, коли їй було всього п’ять років. А вже через два роки загинув, намагаючись розмінувати фашистське мінне поле. На жаль, дізнатися якісь подробиці про те, як це сталося, бабусі не вдалося. І я поставив собі за мету знайти місце його поховання і дізнатися, що саме сталося з моїм двоюрідним дідом? На пошуки було потрібно більше року, але результат того вартий.

Насамперед необхідно було вивчити ті документи, які були в наявності. У бабусиному архіві їх було більш чим достатньо: свідоцтво про народження, похоронки (оригінали, дублікати), навіть лист командира частини.

Справа в тому, що Катерина Феодосіївна Шатілова, мама моєї бабусі і Олександра, намагалася свого часу з’ясувати долю сина, відправляючи листи до Міністерства оборони, військкомат і різні архіви. Але, на жаль, отримувала у відповідь лише плутані відписки.

У документах, які я вивчив, було безліч розбіжностей, але все ж скласти первісну картину подій мені вдалося.

Отже, Олександр Петрович Шатилов народився 27 жовтня 1924 року в місті Актюбінськ КазРСР. В армію був призваний до 18 років, тобто в 1942 році.

А 24 січня 1944 роки від розриву міни Шатилов був важко поранений в обидві ноги і руку. Помер боєць від поранень через п’ять днів, перебуваючи у військовому госпіталі. Був похований в селі Бондареве (Бондаренко) Катенского району Кіровоградської області.

Всі документи, варто відзначити, були складені з жахливою недбалістю. Так, наприклад, в першому повідомленні про загибель бійця, від 04.04.1944 було зазначено, що червоноармієць Шатилов Олексій Терентійович (!) «В бою за Соціалістичну батьківщину, вірний військовій присязі, проявивши геройство і мужність» був поранений, помер і похований. Точно так же, Олексієм, воїна назвав в своєму листі і командир військової частини № 69637 (лист датований 4 травня 1944 року).

Повірити папірців, де так спотворили ім’я рідної дитини, Катерина Феодосіївна не змогла. Тому вирішила добиватися правди. Спочатку вона звернулася до військкомату, щоб їй зробили завірену копію документа. З цією довідкою вона оббивала пороги архівів і установ, вимагаючи, щоб їй все-таки розповіли, як загинув її син і де він похований. Але ніякої іншої інформації отримати вона так і не змогла. Тільки 24 лютого 1976 року через архіву міністерства оборони СРСР надіслали відписку: відомостей на Шатілова А.П. в документах обліку персональних втрат сержантів і солдатів Радянської Армії у них немає. Катерина Феодосіївна померла в 1981 році, так і не дізнавшись, де все-таки похований її єдиний син, і як вийшло, що він загинув так рано.

У 2007 році був запущений узагальнений банк даних «Меморіал», що містить інформацію про радянських воїнів: загиблих, померлих і зниклих без вести в роки Великої Вітчизняної війни, а також в післявоєнний період. До послуг цього сайту я і вирішив для початку вдатися. Але в той період знайти будь-яку інформацію про двоюрідного дідуся не вдалося, довелося вивчати інші сайти подібної тематики і залишати повідомлення на спеціалізованих форумах. На одному з них мені підказали, що дані могли бути записані невірно, і порадили переглянути всіх Шатілова, відомості про яких є в ОБД «Меморіал». Вивчивши довгий список, повний повторів і розбіжностей, я все ж зміг знайти потрібну мені інформацію.

Це виявилася виписка з документів госпіталю (16 МСБ). У записах теж не обійшлося без помилки. Так, рік народження був вказаний як 1914 й, а місце народження і призову – Чкаловська обл., Юр’ївський р-н. Військова частина була вказана як 104 ОСБ (цю інформацію перевірити не вдалося), спеціалізація – стрілок, в родичів була вказана тільки сестра (мабуть, в свідомість Олександр так і не прийшов, а адреса і дані писали по листу сестри).

Зате діагноз був вказаний медично точно – поранення лівої гомілки, правого стегна та правого ліктьового суглоба. Згідно з цією інформацією, помер Олександр Шатілов в день поранення – «від важкого поранення кінцівок і крововтрати». Похований на наступний день. Місце поховання було зазначено трохи інше, чим в похоронку – село Несваткове Олександрівського району Кіровоградської області.

Тепер треба було з’ясувати, де ж конкретно знаходиться могила Олександра. На жаль, зв’язатися з пошуковими загонами України (на території якої зараз знаходиться Кіровоград) мені не вдалося. Офіційна влада мої листи також проігнорували. Їхати в нікуди і об’їжджати всі навколишні села, опитуючи мешканців, я теж не міг. Допоміг чуйний кіровоградець, що дав телефон місцевого військкомату. З його допомогою я вийшов на начальника відділу, що займається архівом. Більше 15 дзвінків довелося зробити, перш чим було виявлено деякі подробиці. Допоміг і інтернет.

Виявляється, в січні 1944 року радянські війська під Кіровоградом почали наступальну операцію. У захлопнувшейся пастці залишилися чотири фашистські дивізії. Вони оточили район мінними полями, на очистку яких кинули безліч незнайомих з мінним справою бійців. На одному з таких полів, поблизу села Бандурове, і підірвався Олександр Шатілов. Його відвезли в розташований неподалік (в селі Несваткове) військовий госпіталь, де він і помер. Поховали його в загальній могилі, а потім перепоховали разом з іншими солдатами під обеліском.

Шкода тільки бабуся моя вже не в тому віці, щоб особисто приїхати на місце поховання старшого брата.