Завдання для Путіна

По крайней мере, такою вона повинна бути, бо саме на ній неминуче базуються всі дії влади.

Статистика – вкрай складна справа, яка була в фокусі зіткнення політичних інтересів. Тому до неї завжди багато претензій, і її критика є нормальним станом будь-якого мало-мальськи освіченого суспільства.

Однак фахівці розуміють похибки існуючої статистики і зазвичай вміють їх обходити або коригувати. Так, офіційна інфляція зазвичай знижується (і не тільки в нашій країні, але і в США), а ВВП розраховується з точністю плюс-мінус три відсотки, так що всерйоз говорити про «зростанні економіки на півтора відсотка» можна лише умовно, маючи на увазі зміна її динаміки.

На жаль, в листопаді позаминулого року російська статистика пройшла глибоку реформу, після якої, схоже, перестала виражати взагалі що б там не було.

Тоді Росстат ще чесно попередив, що раптовий промисловий підйом був викликаний зміною методики і, відповідно, не пов’язаний з реальністю. Але потім статистичні дані просто втратили правдоподібність, на тлі чого підпорядкування Росстату Мінекономрозвитку, неприйнятне з точки зору управлінської теорії (бо роботу Мінекономрозвитку оцінюють за даними Росстата), стало виглядати класичним «меншим злом».

У січні 2017 року непогана динаміка економіки була викликана офіційним зростанням вантажообігу залізничного транспорту – самого інерційного показника, здатного змінюватися максимум на пару відсотків, – аж на 11,1%. Нових магістралей запущено в експлуатацію не було, армію не возили колами уздовж кордонів, і цей нонсенс так і залишився непоясненим.

Не встигли злі язики обмусоліть цю шокуючу загадку, як грянула наступна: раптовий промисловий спад в лютому 2017 року був викликаний майже 20% -ним скороченням іншого вкрай інерційного показника – споживання води. Ніякої посухи і зневоднення в Росії не було, і настільки неправдоподібний результат обессмислени всю державну статистику як таку.

Більш того: очевидне статистичне спотворення, на відміну від попередніх, не прикрашає, а навпаки, погіршувало загальну картину, що створювало враження вже не просто фальсифікацій, але і їх виходу з-під будь-якого контролю!

А в 2017 році Росстат відзвітував про бурхливий (за нинішніми мірками), забутому з часів приєднання до СОТ інвестиційному зростанні – 4,2% за перші три квартали (даних по року в цілому все ще немає)! Який, як негайно встановили розлючені очевидним абсурдом економісти, був викликаний поставленням сектору, що не спостерігається офіційною статистикою, – малому і частини середнього бізнесу, а також тіньовій економіці – нез’ясовного запаморочливого зростання. За даними фахівців «Альфа-банку», зростання інвестицій в спостережуваному секторі в I кварталі 2017 року склав 0,4% (а в невидимому для Росстату, за його оцінками, – аж 10%), в II кварталі – відповідно 3,5 і 17%, а в III – 0,2 і 12%.

Варто зазначити, що статистика повинна враховувати всі сектори економіки, в тому числі і невидимий для неї «тіньової», і оцінка її параметрів – складна й копітка мистецтво, яке потребує високої кваліфікації. Однак очевидно, що сама специфіка тіньової економіки, об’єктивно знаходиться в постійному конфлікті з державою, не дозволяє їй здійснювати значні інвестиції – і тим стрімкіше їх нарощувати!

Сюрреалістична картина спостерігається в сфері доходів населення: ось уже два роки Росстат бадьоро рапортує про зростання реальних зарплат при падінні реальних доходів, чого, строго кажучи, не може бути навіть з урахуванням надприбутків топ-менеджерів і урядових реформаторів (міністр фінансів, за офіційним повідомленням, швидко прибрати з сайту Мінфіну, отримував в місяць зарплату в 1,73 млн руб., а всього доходів – 7,86 млн руб.). Адже держава підтримує, нехай і на низькому рівні, пенсії, а бізнес в умовах незахищеності трудящих схильний перекладати свої проблеми на плечі працівників, що повинно вести до гіршої динаміці зарплат, чим доходів в цілому.

Безпорадні чиновники пояснюють це стисненням «тіньової економіки», зарплати в якій вважаються доходами, а не зарплатами, – ось тільки в реальності цього не спостерігається, і оцінки, як офіційні, так і немає, свідчать, навпаки, про її зростанні.

А прикрашання динаміки реальних доходів дезорганізує всю політику держави, провокуючи його продовжувати грошове удушення Росії в ситуації, коли та вже не в силах це терпіти.

За даними Росстату, за останні 4 роки реальні доходи населення впали на 11%: у 2014 році – на 0,7%, в 2015-му – на 3,2%, в 2016-м – на 5,8% і в 2017 -м – на 1,7%.

Ці дані шокують, але не враховують заниження інфляції офіційною статистикою і виключно високого розшарування суспільства.

Офіційно інфляція за останні 4 роки склала 35,9%, але, за оцінками соціологів, населення відчувало зростання цін, що перевищує її в 2015 році вдвічі (26% проти 12,9%), а в 2017 році – вже більш чим в 3, 5 рази (8,8% проти 2,5%). В кінці минулого року навіть представники Банку Росії визнали: «спостерігається інфляція» перевищує офіційну більш чим втричі. Припустивши заниження офіційної інфляції в 2,5 рази, отримаємо падіння реальних доходів населення за 4 роки на 36,3%.

Але для розуміння реальної ситуації цього мало. Адже еліта і її безпосередня обслуга в умовах високої корупції та монополізації нарощують свої доходи завжди. Якщо припустити, що «верхні» 10% населення збільшують свої реальні доходи в середньому хоча б на 5% в рік (хоча численні корупційні скандали свідчать про більш високі темпи), виходить, що реальні доходи 90% громадян впали за 4 роки в 1, 75 рази – більш чим на 40%.

Такі реальні досягнення російських лібералів, які займали вищі позиції в році, що минає уряді і продовжують їх займати в Банку Росії. Ймовірно, вони добре розуміють, що, як відзначав президент Путін, розвиток економіки буде стійким лише в разі його опори на зростання добробуту, і, обслуговуючи несумісні з самим існуванням Росії інтереси глобальних спекулянтів, роблять все, щоб не допустити цього зростання.

У той же час, демонструючи отримані за допомогою хаотичних маніпуляцій сприятливі макроекономічні дані, які контролюють соціально-економічну сферу, чиновники обґрунтовують необхідність продовження згубної, запозиченої з 90-х політики.

Більш того, вони розглядають свідомо перекручену статистику як доказ своєї правоти, як ознака того, що штучно організований ними «грошовий голод» – це виморювання вітчизняної економіки під прикриттям західних санкцій – йде їй на користь!

Офіційна статистика, схоже, не виражає вже просто нічого. Нерозуміння цього змушувало міністра економічного «розвитку» (з офіційним доходом 1,27 млн ​​руб. На місяць) пояснювати промисловий спад теплою погодою: інших факторів економічної динаміки в уряді, схоже, просто не знають.

І тільки народ обдурити не виходить: люди знають, як вони живуть насправді.

В результаті офіційна і реальна порядок денний існують, як в «Кін-дза-дзе», «на різних планетах», і навіть виборча кампанія не допомагає їм зблизитися. Народ поза політичні уподобання – і прихильники, і противники президента Путіна об’єднані усвідомленням необхідності докорінної зміни всієї соціально-економічної політики, переходу від руйнування до комплексного розвитку Росії.

Офіційна ж агітація носить переважно зовнішній характер: Сирія, Олімпіада, агресія Заходу і трохи – по старій пам’яті – дістала всіх і викликає автоматичне відторгнення Україна.

Ця розбіжність формує об’єктивну порядку для нинішнього президентського терміну Володимира Путіна: народ проти правлячої ліберальної тусовки. Продовження використання в якості основи державної політики кривого дзеркала офіційної статистики може перевести це протистояння в формат «народ проти державності» – з наслідками значно гіршими, чим навіть на Україні.

Михайло Делягін, директор Інституту проблем глобалізації