Креативне рішення або «План С».
Коли доньці виповнилося вісім місяців, і вона вивчилася впевнено сидіти, ми з чоловіком вирішили почати привчати її до горщика. На сімейній раді обговорити всі модифікації цих примітних виробів і в самому урочистому настрої ми поїхали по магазинах.
Горщик нам дістався веселого жовтуватого кольору, а на спинці була картина з ведмедиком, апетитно поїдає, малину. Цей предмет був доставлений додому і святково посаджу в центрі великий кімнати на килимі. Дитині все проявили, все розповіли, посадили на горщик білку для наочності та, врешті-решт, вирішили провести 1-ий досвід з роллю живого чоловічка.
Вона, на подив жваво зрозуміла, чого ж ми бажаємо, і ніяких проблем у нас не з’явилося. Навпаки, оцінивши всі плюси цього винаходу, вона тісніше через 5 місяців стала проситися сама. Ми не могли натішитися на нашу дотепну дівчинку.
Але ось їй виповнилося два роки. І ми вирішили вивести нашу красуню у світ. Купили квитки на ялинку, та не куди-небудь, а в Кремль. І тут раптом встала подальша проблема. Дорога туди – 30 хвилин (в кращому випадку). Припаркуватися на Манежній площі ніде (хто там був – знає), означає, поки дійдеш від тісної вулички, що причаїлася за театром Єрмолової до вежі Кутафья – це ще 15 хвилин. Так там 2 години, так назад.
– Чи не дотерпить – описати, – рішуче вимовила бабуся, – привчайте до «великого горщика».
Ага, піди, привчи. Вона кричить тісніше на підході, як його побачить, закочує формений істерику з такими, приблизно, словами:
– А-а-а-а-а, не хочу. Він куса-а-а-а-ється!
Вона звивалася і виривалася і, ми вирішили, що такий концерт в Кремлі нам не потрібен.
Ніякі вмовляння не допомагали, а до першого банкету залишалося два дні, і ми з чоловіком почали розробляти «План В». У базі новітнього плану лежав все той же горщик, але доставлений в пакеті в Кремль і встановлений серед великого святково прикрашеного вестибюля. Цей план нам не подобався ні з якого боку, але іншого виходу ми не бачили.
Несподівано нам на допомогу прийшов старший син.
Ні, мій читач, він не переконував сестричку, не примушував її не займався приємною агітацією. Він просто пограв з нею в привид.
Під час вищезгаданої гри я була в їдальні, пила чай і насолоджувалася життям. Раптом, потужний гуркіт, а за ним сумний плач доньки, примусив мене здригнутися і вскочити, щоб бігати на допомогу. Але не встигла я зробити і 2-ух кроків, як переді мною став деякий весь здиблений і винуватий син зі подальшої промовою:
– Мам, ми там це … Ні, ти лише не турбуйся. Ну, ми в привид гралися, і це … Ні, ти не турбуйся з Любою все нормально. Ну, загалом, ми там трохи її горщик поламали.
Тут в дверях виникла ревуча, але безумовно ціла Люба з уламками горщика.
Після нетривалого допиту з пристрастю, з’ясувалося наступне: Валера накидав собі і Любі на голови ковдру, і вони скакали разом з нашою великий ліжку. (А, що? Гарна гра!) Повеселились, правда, недовго – хвилин 10, після чого дружно сверзу на підлогу. Та не просто на підлогу, а прямісінько на горщик.
– Ми ж під ковдрою були і нічого не бачили, – виправдовувався Валера, – так, добре, мам, нічого, ми їй новітній купимо, або геть нехай, як все на великий слід. Чого вона ….
Я, звичайно, сварилася.
Їм-то нічого, а горщик розлетівся в крихти і відновлення тісніше не підлягав. Але ругайся, не лайся, а діватися нікуди. Ми з сином швиденько одяглися і попрямували на пошуки нового горщика, а малятко залишилася вдома з бабусею.
Однак, поки ми прогулювалися, з подія раптово вступив «План С». А куди, питається, дитині було діватися? Улюбленого горщика-то немає, і коли принесуть новітній не знаменитої. Так, що не встигли ми увійти в квартиру з щойно купленим виробом, як нам сказали втішну новину – в Кремль можна їхати сміливо. «Великий горщик» після недовгих потрясінь визнаний безпечним.
Син тут же прийняв гордовитий вигляд:
– Ну ось, а ти сварилася. Так, що б Ви без мене робили?
Точно. Що б ми без нього робили? Адже нам і в голову не могло прийти, що треба просто поставити малюка в безвихідне становище, демонстративно зламавши його горщик. Проблема була вирішена і ввечері весела Люба сказала батькові, що вони з «Валером» скакали, як бегемоти, а «великий горщик» – благо не кусачий.
– О, Господи, – подумає, ознайомившись з цим творінням, деякий витончений і ввічливий читач, – теми, що чи краще не знайшла! Ну, написала б про Кремлівські зірки або про кімнатні троянди, вже на худий кінець, а то – горщик. Ну, кому цікаво читати про горщик?
– Та не звичайний горщик-то, а дитячий, для улюбленого малюка куплений, – почну було виправдовуватися я.
І, взагалі, всі ті, у кого є підростаючі діти, зустрінуть цю найголовнішу тему з насолодою – я впевнена.
