Садиба Царицино в Москві

Царицино – це не просто садиба: в Москві цей музей-заповідник найбільший, і включає не тільки палацовий ансамбль, а й чудовий парк з дивовижною красою пейзажів і ландшафтами, а також Царицинське ставки – музей Царицино сьогодні охороняється особливо.

Сотні років тому ніхто і не думав, що це місце стане таким важливим і знаменитим. В XI-XIII століттях тут жили в’ятичі – їх кургани і сьогодні можна бачити в Царицинському парку, – а потім, протягом століть, тут були тільки пустки і дрімучі ліси. Одна з пусток, з непривабливим назвою Чорна Бруд, в кінці XVI століття була непримітною малозаселених місцевістю, але в 1633 році її господарем став боярин Лук’ян Стрешнев – йому подарував ці землі цар Михайло Федорович. Саме на цій пустці Стрешнев і вирішив будувати свою садибу – так почалася історія Царицина.

Господарство боярина було багатим: у садибі вирощували багато фруктів і овочів, мали свій млин, розводили худобу і рибу в ставках – роботи численних боярським людям вистачало. Однак у сина Лук’яна Стрешнева не залишилося спадкоємців, і на початку 70-х років XVII століття маєток знову перейшло до царя, вже до Олексія Михайловича, але незабаром знову стало власністю Стрешнєва – на цей раз його отримав Іван Стрешнев, і передав своєму онукові Олексію Голіцину – після цього життя в садибі потекла по-іншому.

Голіцини побудували в маєтку церква, і перейменували місцевість в село Богородское; садиба стала ще й резиденцією для прийому гостей, для задоволення яких навколо всіх будівель була влаштована галерея, а приміщення оброблені і оснащені знову – так, щоб можна було влаштовувати великі і розкішні бенкети. Господарська діяльність теж розширювалася: в маєтку почали розводити коней і варити пиво, розвивалося і рибне господарство.

Петро I, прийшовши до влади, відібрав маєток у Голіциних, і завітав Дмитру Кантемир, сини якого згодом продовжили його благоустрій: зокрема, вони побудували велику оранжерею, в якій вирощувалися небачені на ті часи фрукти: персики, виноград, інжир, апельсини та ін.

Катерина Велика помітила краси садиби Чорна Бруд випадково: поселившись одного разу на літо в Коломенському, вона, гуляючи по луках і гаях, була залучена їх мальовничою красою; а тут ще й яри, і пагорби, струмки і ставки – імператриця вирішила купити маєток в тому ж році – в 1775, і заплатила власникам в цілому 30 000 гривень.

Стільки ж було виділено і на реконструкцію садиби – вірніше, на нове будівництво: Катерина закликала знаменитого Баженова, і він повинен був перетворити Чорну Бруд в маєток, гідне великої цариці – побудувати палаци, різні корпуси, господарські та надвірні споруди, ворота і мости. Тільки церква вирішено було зберегти – все інше було потрібно перебудувати і побудувати заново.

У 1776 році будівництво почалося, і першими важливим будівлями стали палаци для Катерини – Малий і Середній; в Малому палаці було влаштовано її особисті покої.

В цілому, будівництво йшло швидко і без особливих проблем, тільки міст, що веде через рів до церкви, будували довше інших споруд: заважали численні ключі, і проект довелося ускладнити. У літній сезон 1789 року, під час будівництва великих палаців, зведених для імператриці і Павла Петровича, почалася епідемія лихоманки, і роботи призупинилися – лікуватися в Москві довелося навіть самому архітектору.

Через 2 роки, однак, палаци були готові, але найскладніше було попереду: Баженов мав збудувати навпроти палацу Кавалерский корпус, Управітельскій будинок і кам’яну огорожу, що відділяла кухні – робітників і майстрових людей було виділено близько тисячі. Грошей не вистачало, але Баженов продовжував роботи, і раптом Катерина вирішила все змінити: ознайомившись з проектами архітектора Казакова, вона усунула Баженова, який вже побудував головний корпус одного з палаців, і веліла все розібрати, що і було зроблено. Будівля вже було покрито, але його розібрали і стали будувати заново – на цей раз з грошима проблем не виникло.

У 1790 році будівництво все ж довелося зупинити на 3 роки: війна з турками теж вимагала грошей, і головний корпус палацу був закінчений в 1794 році, але проект істотно спростився. Обробляти палац стали в 1796 році, але саме цей рік став останнім для великої імператриці: Катерина померла восени, а Павло I тут же велів припинити роботи, і незабаром палац і всі будівлі стали занепадати і руйнуватися; оранжереї ж, в яких вирощувалися екзотичні плоди, були занедбані, і заросли бур’яном.

У XIX столітті чинним було тільки будівля Третього Кавалерського корпусу: його здавали в оренду, розміщували в ньому готель, трактир – в загальному, використовували не за призначенням.

В середині століття Микола I вирішив влаштувати в Царицині лікарню для простолюду, але вона пропрацювала всього 10 років. Потім було вирішено зробити Царицино дачним селищем, і транспортне сполучення теж було налагоджено – запрацювала залізниця: дачників в Царицині стало з’являтися все більше – в оренду віддавалися ділянки та будівлі, але основна частина палацового комплексу знаходилася в жалюгідному стані.

Незабаром дах Великого палацу стала руйнуватися, і даху його веж почали розбирати, щоб не чекати обвалення; в Оперному будинку розбирали кахельні печі.

В цілому місцевість процвітала: будувалися дачі, і до початку XX століття в Царицині і його околицях їх було вже більше 1000 – мати тут дачу вважалося престижним, і все більше багатих і знаменитих людей того часу прагнули придбати ділянки. Ставки теж були популярним місцем відпочинку: в них купалися, ловили рибу і каталися на човнах.

Революція 1917 року змінила долю Царицина: селище перейменували в Леніно, і він був досить великим – 5000 чоловік. Парк Царицино врятованого в середині 20-х років тут відкрили музей, і почалася реставрація деяких будівель, але в 1937 році музей був закритий.

В Хлібному будинку – кухонний корпусі, збудованому Баженова, оселилися люди, влаштувавши собі комунальні квартири, а Другий Кавалерский корпус був розібраний. Церква перед війною закрили, влаштувавши в її будинку електричну підстанцію з трансформаторами; відновлювальні роботи на території Царицина почалися тільки в кінці 50-х років.

Минуло ще майже 10 років, перш чим було розпочато розробку проекту реставрації Царицинського пам’ятників, але він так і залишився проектом: чекати довелося до початку 80-х років – займатися реставрацією на практиці ніхто особливо не хотів. Державний музей на території Царицина був відкритий в 1982 році, і відновлення комплексу було продовжено. З 1993 року почалися активні реставраційні роботи: Міністерство культури нарешті взяло на себе відповідальність, і Царицино вирішили зробити багатопрофільним музеєм-заповідником – до 2001 року велика частина робіт була завершена.

У 2004 році музей передали московському урядові, і його розвитком став займатися Юрій Лужков. У музеї Царицино стали проводитися різні заходи: конференції, художні виставки тощо.

Музей-заповідник Царицино сьогодні доглянутий і красивий, але багато вчених вважають, що його споруди не можна називати історичною цінністю: серйозні реставраційні роботи тут почалися майже 200 років по тому після того, як Павло I звелів їх припинити, і особливості архітектурного стилю XVIII століття практично не враховувалися – архітектори робили те, що підказувала їм фантазія. Туристи, проте, задоволені всім: нові палаци Царицина яскраві і красиві, і одні тільки ставки тягнуться на 8 км; через струмки перекинуті містки, а пагорби і вся територія парку доглянуті просто ідеально.

Музичний фонтан, відкритий в 2007 році, вже точно не відноситься до епохи Катерини II, завдяки якій ця дивовижна місцевість і отримала свою назву – Царицино. Проте, цей фонтан приваблює багато людей, як приїжджих, так і місцевих: майже 1000 струменів під музику Чайковського і Поля Моріа злітають на висоту до 15 м, а світломузика забезпечується розміщеними в чаші фонтану світильниками – їх майже 2600.

Царицино називають найкращим російським парком і рекреаційним комплексом, але в ньому працює і музей, де розміщуються унікальні культурно-історичні експозиції. Проводяться на території комплексу і виставки, і концерти, а споруди, зведені сучасними архітекторами, все-таки багато в чому відображають стиль, задуманий Катериною, і хочеться вірити, що великої російської імператриці сучасне Царицино теж довелося б до душі.